Булінг – новий погляд на старі проблеми
Автор: Дорожко І. І.   
17.10.2018
Існують проблеми, які тягнуться як непомітна тінь і заважають повноцінному розвитку дитини  в освітньому процесі. Саме зараз йдеться про булінг, що в перекладі означає залякування, цькування, знущання, тероризування, третирування. Психотерапевт І. Бердишев визначає булінг як свідоме, тривале насильство, що не носить характеру самозахисту і виходить від однієї або декількох осіб. І. Кон зазначає, що булінг – це залякування, фізичний або психологічний терор, спрямований на те, щоб викликати в іншого страх і тим самим підпорядкувати його собі. Ще часто з булінгом зустрічається поняття «мобінг» - це груповий натиск, зараз ці поняття починають ототожнюватися. Освіта не стоїть на місці, реформування навчальних програм, різноманітні нововведення стимулюють крокувати в ногу з часом, розвиватись. Але існують проблеми, які тягнуться як непомітна тінь і заважають повноцінному розвитку дитини  в освітньому процесі. Саме зараз йдеться про булінг, що в перекладі означає залякування, цькування, знущання, тероризування, третирування. Психотерапевт І. Бердишев визначає булінг як свідоме, тривале насильство, що не носить характеру самозахисту і виходить від однієї або декількох осіб. І. Кон зазначає, що булінг – це залякування, фізичний або психологічний терор, спрямований на те, щоб викликати в іншого страх і тим самим підпорядкувати його собі. Ще часто з булінгом зустрічається поняття «мобінг» - це груповий натиск, зараз ці поняття починають ототожнюватися.
Поняття дискримінації та знущань були завжди. Перші згадки були ще у XVI столітті, а публікації з цієї теми з’явились у 1905 році. Першу експериментальну програму у боротьбі з цькуванням запропонував Д. Ольвеус у 1982-1984 роках, яка успішно пройшла апробацію у 42 норвезьких школах, знизивши частоту проявів насильства удвічі. У Великобританії з 1997 року реалізується схожа програма автором якої є Д. Таттум.
Булінг може проявлятися в різних вікових періодах, але найактивніший пік – у підлітковому віці, саме в цей час діти ніби випробовують межі дозволеності, безнаказаності. У підлітковому віці застосовуються найагресивніші форми булінгу, бо це найскладніший, найемоційніший, але, водночас, і найважливіший період формування особистості. В юнацькому віці проблема виникнення булінгу може видозмінюватись. В шкільні роки перші красуні, найрозумніші, найсильніші, найвеселіші діти приходячи в університет розуміють, що тут вони вже не перші «зірки», а одні з багатьох таких же і тому можуть компенсувати ситуацію і самоствердитись саме через булінг. На жаль, дуже часто булінг зустрічається і на роботі, як зі сторони колег, так і боку керівництва.
Булінг має вплив практично на всіх дітей (не залежно від того чи дитина булер, жертва чи спостерігач) і є одним із механізмів соціалізації, що формують світосприйняття, систему цінностей саме через ту соціальну роль, яку виконують у дитинстві. Статистичні дослідження свідчать, що шкільний булінг переживають від 4% до 50% дітей, у 15% булінг мав системний характер. Майже кожен третій учень зазнав булінгу. За даними ВООЗ, Україна займає 7 місце у світі за кількістю переслідувачів та 9 місце – за кількістю жертв цькування серед 15-річних.
Найчастіше ініціатором цькувань стають агресивні діти, які люблять домінувати, бути «головними». Жертвами булінгу найчастіше стають діти, які мають: фізичні вади, особливості поведінки, особливості зовнішності, недостатньо розвинені соціальні навички, страх перед школою, відсутність досвіду життя в колективі, деякі захворювання, знижений рівень інтелекту, труднощі у навчанні, високий інтелект, обдарованість, видатні досягнення, слабо розвинені гігієнічні навички, орієнтацію, етнічну належність.
З віком методи цькування набувають менше фізичних, а більше – психологічних форм. Але поки що українське суспільство не достатньо усвідомлює того факту, що психологічне насилля несе не менші загрози, ніж фізичне. Цькування та неприйняття дитини колективом може підштовхувати й без того емоційних підлітків до непоправних вчинків. Реалії сьогодення в тому, що кількість самогубств, скоєних дітьми, збільшується, а вік самогубців зменшується. Світова статистика свідчить, що на кожен реалізований суїцид припадає 19 реальних спроб його здійснити.  2-2,5 тисячі дітей в Україні намагаються щороку покінчити життя самогубством. Суїцидальні думки поширені серед підлітків: 85% дітей замислювались взагалі щодо суїциду, а 27,2% дітей інколи втрачали бажання жити. 93% суїцидів не були спонтанними. Існує таке поняття «ефект Вертера» - наслідування самогубств, тобто коли це відбувається в близькому оточенні  чи при поширенні інформаційного контенту самогубств через ЗМІ, існування «груп смерті» в соціальних мережах, які задають алгоритм дій ізольованої дитини.
Гендерні особливості булінгу раніше були більш виражені, серед хлопців домінувала фізична агресія, а серед дівчат – вербальна, але останнім часом відбувається послаблення гендерної поляризації у суспільстві й дівчата все частіше стають учасниками фізичного насилля. Зйомка та викладання відео психологічного й фізичного насилля дуже популярне в Даркнеті й навіть може бути монетизоване.
Шкільне та університетське життя займає великий відрізок часу в житті дитини, але основну формуючу роль у становленні особистості все ж займає сімейне виховання. В Україні лишається домінуючою каральна система виховання, яку дитина калькує та переносить на всі інші стосунки. Жертви та свідки булінгу в подальшому часто стають екстерналами – людьми, які залежать від думки інших, неспроможні позиціонувати свої інтереси та завжди займають позицію підкорення.  
 Проблемою у вирішенні булінгу залишається сформована поколіннями недовіра  до органів влади – вчителя, шкільної адміністрації, батьків, державних органів, що мають займатись захистом дітей, за неписаним «кодексом честі» всі учасники булінгу, а особливо жертви не повинні жалітись про насилля проти них, адже одразу стануть «ябедами», чим можуть ще більше погіршити ситуацію. Цькування перебуває у значній залежності від загальної системи нерівності людей (майнова, фізична, етнічна, інтелектуальна, гендерна) і проблема подолань знущань симетрична проблемі подолання цієї нерівності, тому завдання педагогів та психологів знизити інтенсивність та зменшити кількість випадків прояву булінгу.
Існують різні форми булінгу: словесні образи, глузування, обзивання, погрози, образливі жести чи дії, залякування, ігнорування, бойкот, вимагання грошей, їжі, речей, фізичне насилля, кібербулінг. Види булінгу об’єднуються у групи словесного, фізичного, соціального (емоційного), електронного характеру (кібербулінг).
Кібербулінг, це вже так званий «оцифрований» булінг, який здійснюється за допомогою комунікаційних технологій: телефонного зв’язку, Інтернету та соціальних мереж. Кібербулінг може бути як додатковим до реального цькуванням, так і самостійним видом переслідування. Такий вид тиску стає все більш актуальним, адже люди проводять більше і більше часу у віртуальній реальності, без страху реалізуючи там не тільки свої позитивні риси, але й негативні. Кібербулінг – це цифровий та масовий ресурс. Фейки, меми, чутки, відредаговані фото швидко розповсюджуються в мережі та складно вилучаються з неї, бо можуть бути продубльовані на декількох ресурсах, сторінках та навіть збережені на особистих комп’ютерах користувачів. Кібербулінг необмежений у часі та просторі, в нього відсутня локалізація (тож переїзд чи перехід в іншу школу не змінить ситуації, як це можливо з булінгом в реальному житті). Часто кібербулінг може мати анонімний характер та відчуття безкарності розв’язує руки булерам. Відомі всім групи смерті такі як «Синій кит», «Червона сова», «Момо» через булінг, шантаж та маніпуляції загубили вже не одне дитяче життя. Враховуючи те, що за статистикою ВООЗ та Інтернет асоціацією України 100 % школярів у віці 15 + користуються Інтернетом потрібно більше спілкуватися з дітьми для подолання негативних аспектів використання Інтернету.
У суспільстві з’являється ще одна грань конфлікту поколінь, поглиблюється розрив між батьками та дітьми у сприйманні та використанні інформаційних технологій. Постає необхідність у тому щоб діти разом з батьками освоювали медіа-культуру та могли не лише протистояти негативу, а й елементарно усвідомлювати саму проблему. Існують такі види інтернет-переслідувань: перепалки (флеймінг), гіпернапад, ізоляція дитини, дратування (тролінг), поширнння чуток та неправдивих відомостей, самозванство, шахрайство, кібергрумінг, доведення дитини до самогубства, контроль за місцем перебування, хеппіслеппінг.
Як протистояти кібербулінгу? Тотальний контроль, обмеження або забарона в доступі не є ефективними методом, щоб вберегти дитину від небезпек, які за собою приховує Інтернет. Навпаки, такі методи призводять тільки до погіршення взаємовідносин батьків з дітьми та дитини з однолітками. Батькам необхідно підвищувати свою комп’ютерну грамотність, щоб бути компетентним даючи поради дитині, зменшувати віртуальний розрив між поколіннями, роз’яснити дитині про можливості захисту приватних даних (персональні дані, номери пластикових карт, документів та інша приватна інформація) та особливості подачі та сприйманні інформації (вся інформація в мережі потребує верифікації, актуальність втрачається через декілька днів, фейкові акаунти не є запорукою анонімності). Якщо дитина стала жертвою кібербулінгу потрібно зберегти факти, що це підтверджують (скріни, посилання), не карати дитину, заспокоїти її та обговорити, що вона думає з цього приводу, заблокувати кривдника («чоний спсиок», адміністрація сайту). Можна звернутись до шкільної адміністрації для проведення профілактичної роботи в класі, звернутись до поліції з поданням заяви, якщо є ознаки кримінального злочину в діях кривдника. В Україні успішно працює Департамент кіберполіції в сфері протидії кіберзлочинності. Цього року великим попитом серед абітурієнтів вузів користується спеціальність – кібербезпека.
Для зменшення кількості й крайнощів прояву булінгу необхідно сприяти, щоб у колективі ефективно проходив процес формування як індивідуальних «я», так і групових «ми». Цькування носить груповий та масовий характер, то ж подолання його має носити комплексний характер. Необхідно залучати до роботи протидії різні категорії: діти, батьки, учителі, структури, що відповідають за масове формування суспільних цінностей, ЗМІ. Важливим залишається віковий аспект, адже в кожному віковому періоді домінують різні авторитетні поняття. У кількісному вимірі необхідно працювати у таких напрямках: індивідуальний, груповий, загальносуспільний.
У ситуації булінгу виділяють: ініціатора (булера), жертву та спостерігачів. В індивідуальному аспекті подолання булінгу для жертви необхідно сприяти покращенню її самооцінки, прийнятті свого «я», фізичному удосконаленню через заняття спортом, налагодженню сприятливих соціальних контактів з однолітками, включення до різних соціальних груп (секцій, гуртків, літніх таборів), формувати культуру спілкування, навики стресостійкості та командної роботи. Необхідно сприяти реалізації дитини, що підніме її авторитет як в своїх очах, так і в групі. Психологам важливо звернути увагу на сімейні відносини та виховання дитини.
Щодо ініціаторів булінгу необхідно застосувати не тільки консультації, бесіди та роз’яснювальну роботу, але і корекцію їх соціальної поведінки. Вони можуть не усвідомлювати наслідків своїх дій і мати більші проблеми психологічні чи соціальні, ніж жертви й шляхом булінгу реалізувати себе. У булерів для вирішення конфлікту слід також формувати культуру спілкування та налагодження соціальних контактів, вміння ненасильницького вирішення конфліктів. Особлива увага також звертається на сім’ю, адже за статистикою близько 40% ініціаторів живуть у сім’ях, де насилля є прийнятним явищем. Слід визначити мотиви насильницької поведінки, бо від цього залежить подальший підхід вирішення проблеми, тих хто має лідерські амбіції – скерувати у конструктивне русло, доведення своєї зверхності фізично – залучення у спорт, у дітей зі слабким самоконтролем – необхідно працювати з батьками та психологом.
Робота зі спостерігачами є однією з ключових у подоланні насилля серед дітей. Адже від того яку роль відіграють спостерігачі в акті булінгу буде в подальшому залежати протікання ситуації, розвиватиметься вона в більших масштабах, чи піде на спад. Саме спостерігачі виступають основним джерелом інформації для дорослих про випадки насилля у колективі. Груповий підхід до подолання насилля в групі включає позашкільні заняття, акції, походи, змагання, спектаклі, спортивні ігри, інтелектуальні конкурси, роз’яснювальні бесіди про булінг з експертами, психологами, соціальними працівниками, поліцейськими, перегляд фільмів, створення презентацій з цієї теми. Необхідне формування емпатії в групі, толерантності та антибулінгової поведінки.   
Ще однією важливою особою у вирішенні проблеми булінгу є педагог. За дослідженнями Еніколопова М.С. учитель часто «закриває очі» на ситуацію, ігнорує, може цим маніпулювати, але саме він може сприяти її вирішенню.  Виділяючи, прискіпуючись і принижуючи дитину той же учитель може провокувати насильницьку поведінку класу проти дітей нижчого соціального рівня, сімейного складу, фізичного стану здоров’я. Хоча улюбленці та відмінники виділені учителем також часто стають жертвами булінгу. Персональна відповідальність дорослого щодо того що відбувається, чітка позиція дорослого, яка проявляється у поведінці, висловлюваннях згідно норм права і етикету, послідовність і несуперечність слів та дій, громадська думка та державна політика у сфері виховання дитини та формування її цінностей також має безпосередній влив на розповсюдження чи навпаки запобігання насиллю.   
Ознаки, які свідчать, що дитина потенційно може стати або вже є жертвою булінгу: у дитини немає друзів, боїться йти до школи, приходить зі школи сумна, просить додаткові гроші, має низькі самооцінку, стає тривожною, сумна після спілкування телефоном чи у соціальних мережах, у дитини з’являються зіпсовані речі, нанесення самоушкоджень (порізи, згризені нігті) дитиною, ви, можливо, самі були жертвою шкільного терору в дитинстві.
Якщо ви виявили, дитину – жертву булінгу, важливо надати психологічну допомогу дитині, а не створювати додаткові тривожні стани та стресові умови, пояснити, що її провини в ситуації немає, а є проблема, яку треба вирішити, що всі проблеми вирішуються і ця вирішиться теж, дорослі застосують всі важелі для вирішення цього питання. Батьки мають розуміти, що вони для дитини завжди лишатимуться найбільшою опорою в житті. І нормальне, доброзичливе спілкування у сім’ї сприятиме формуванню повноцінної особистості.
В Україні проводиться антибулінгова кампанія «Стоп шкільний терор» Українським інститутом досліджень екстремізму. Працює Національна дитяча «гаряча» лінія 0 800 500 225 (зі стаціонарних) та 116111 (з мобільних). Лінія працює по буднях з 12.00 до 16.00.
Для дітей старшого віку розроблені рекомендації психологів як впоратися з ситуацією самостійно:
- ігнорувати кривдника, якщо є можливість намагатись уникнути сварки, зробити вигляд, що Вам байдуже і йти геть. Така поведінка не свідчить про боягузтво, адже, навпаки, іноді зробити це набагато складніше, ніж дати волю емоціям;
- якщо Ви не можете піти, зберігайте самовладання, використовуйте гумор, цим Ви можете спантеличити кривдника, відволікти його;
- стримуйте гнів і злість, бо це те, чого домагається кривдник. Говоріть спокійно, впевнено, покажіть силу духу;
- не вступайте в бійку, кривдник тільки й провокує на це;
- не соромтеся обговорювати гострі ситуації з людьми, яким довіряєте, це допоможе виробити правильну стратегію поведінки й припинити насилля.
Психологічна допомога дітям у навчальному закладі може надаватися в індивідуальній чи груповій формі роботи, методами арт-терапії, тренінгів підвищення самооцінки, розвитку комунікативної компетентності, асертивної поведінки, психологічної підтримки та консультування.
Булінг – це суспільна проблема, яка найактивніше починає розвиватися в стінах школи і від реакції й дій оточуючих залежить чи буде вона наростати як снігова куля чи буде ліквідована на початковій стадії розвитку. Адже, коли проблема булінгу не вирішується, вона набуває інших розмірів і буллер продовжує своє агресивне самоствердження в університеті, армії, на роботі, що, на жаль, все частіше й відбувається.
Тож, варто пам’ятати, що булінг – це не нормально й не варто ігнорувати його, адже, буллер сам по собі з віком не припинить насильство, якщо його  не скерувати у правильне, конструктивне, позитивне русло розвитку. Буллерами і жертвами булінгу не народжуються, ними стають в процесі невдалої соціалізації.  Для студентів нашого університету як майбутніх працівників закладів освіти особливо важливим є вміння правильно будувати свою діяльність і поведінку для запобігання виникнення такого явища як булінг та власним прикладом надихати учнів ставати повноцінними особистостями.
 Психологічна служба,
к.401-б, вул. Валентинівська, 2
Останнє оновлення ( 17.10.2018 )